Я не пишу про політику, не писав раніше і не планую писати в подальшому. Бо те, що іменують політикою, для мене є тривіальним бажанням отримати владу, а з нею і привладні привілеї. Тих, хто виграв у попередніх політичних перегонах, називають владою. Тих, хто програв, але дуже хоче стати владою, іменують опозицією. Як тільки ситуація зміниться, ті, хто був знизу, перемістяться вгору і стануть владою, а ті, хто був нагорі, стануть опозицією. І карусель закрутиться по новому. При цьому ми з вами, ті, хто не бачить сенсу свого життя у цій нескінченній круговерті, знову будемо приймати участь у безкінечних опитуваннях по, так званих, кардинально важливих для нації питаннях, проводити вечірні години біля екранів телевізорів, переймаючись долею учасників політичних дискусій, і голосувати, голосувати, голосувати. Насправді ж, як сказав Платон, справжня демократія закінчилась тоді, коли громадяни передали права прямої участі в управлінні країною вибраним особам, так званим депутатам. Відтоді, три тисячоліття тому, і почались ті ігрища, які іменуються політикою.

Політика буває зовнішня, внутрішня, економічна, соціальна, військова, в галузі освіти, науки, охорони здоров’я чи енергетики… А по суті, є лише одна політика, та, яка відповідає на питання чи стало краще жити громадянам. Хотів написати пересічним, та відмовився від цього спірного терміну. Якщо людям, жителям, громадянам, іменуйте як захочете, стало жити краще, політика хороша. Якщо ні – погана.

Як і більшість не політичних, я не люблю владу. І це нормально, як і те, що немовля не любить підгузки, собака нашийник, а інспектор ДАІ – представників громадського контролю. Однак, я люблю їздити по відремонтованих владою дорогах, проскакувати за ОДНУ хвилину Жулянський міст, який двадцять років до того був мукою для сотень тисяч автовласників. Мені подобається новий міст через Дніпро, прозваний у народі мостом Кирпи, нова розв’язка на мосту Патона, подобаються нові станції метро, новий термінал у Борисполі, новий Олімпійський і ще багато чого нового мені справді подобається.

А найбільше мені подобаються мої діти, старші і ті, які “з’явились за останній час”.